Примушування працівника до звільнення з роботи є незаконним


08.04.2021

Припинити трудові відносини можна лише за наявності для цього законних підстав — їх перелік наведено у ст. 36, 38−41 КЗпП.

Зокрема, відповідно до положень ст. 36 КЗпП підставами розірвання трудового договору є:

  • угода сторін;
  • закінчення строку трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення;
  • призов або вступ працівника або власника — фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої ст. 119 КЗпП;
  • розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38, 39), з ініціативи власника (ст. 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45);
  • переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;
  • відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;
  • набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;
  • підстави, передбачені контрактом;
  • підстави, передбачені іншими законами.

Згідно з положеннями частини другої ст. 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у п. 1, 2 і 6 цієї статті (а саме змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників; виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу), допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до вимог частини третьої ст. 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — згідно з частиною шостою ст. 179 КЗпП), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Детально тема звільнення працівників розглянута у спецвипуску «Розірвання трудового договору» № 1/2021.

 


◦ Трудовi вiдносини
◦ Звільнення працівників
ДЕМО ДОСТУП