Роботодавці повинні дотримуватись у своїй діяльності наступних принципів, що закріплені міжнародними правовими актами і законодавством України, головними серед яких є такі.
1. Свобода трудового договору
Усі працівники мають право вступати в трудові відносини з власної волі, а також звільнитися з власної ініціативи з дотриманням встановленої законодавством процедури. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
2. Недопущення погрози насильством, переслідуванням і залякуванням
Роботодавці не повинні вимагати від працівника або іншої особи виконання роботи чи надання послуги під загрозою покарання. Це включає застосування фізичного чи сексуального насильства, переслідування і залякування працівника, його сім’ї або близьких друзів із метою примусу або погрозу такими діями.
3. Заборона використання примусу до праці, пов’язаного з виплатою заробітної плати
Роботодавці не мають права спекулювати в питаннях виплати заробітної плати та використовувати її як засіб примусу до праці. Заробітна плата має виплачуватися регулярно відповідно до вимог національного законодавства та/або колективного договору.
Забороняється використовувати способи виплати заробітної плати, які позбавляють працівників реальної можливості припинити трудові відносини
4. Заборона застосування дисциплінарних заходів до працівника як підґрунтя для продовження трудових відносин
Будь-які дисциплінарні заходи, що застосовуються роботодавцем, не повинні включати санкції, що призводять до зобов’язання працювати.
5. Недопущення застосування понаднормової роботи як засобу примусу до праці
Роботодавці не повинні примушувати працівників працювати в понаднормовий час понад межі, дозволені національним законодавством і колективними договорами, під загрозою покарання, наприклад, погрожуючи звільненням.
6. Гарантування свободи пересування
Роботодавці не мають права обмежувати фізичну можливість працівника вільно пересуватися, у тому числі залишати робочу зону чи пов’язані з нею приміщення.
Обов’язкове проживання в місцях, які контролює роботодавець, не повинно вважатися умовою зайнятості.
7. Недопущення використання підвищення кваліфікації та професійної підготовки працівників як засобу примусу до праці
Підвищення кваліфікації, перекваліфікації та навчання працівників здійснюються добровільно за згоди чи за дорученням роботодавця і не можуть бути причиною додаткового відпрацювання працівниками по завершенню підвищення кваліфікації, перекваліфікації та навчання чи засобом відшкодування витрат, пов’язаних із цими можливостями.
Детальна інформація про відповідні принципи і норми, яких повинні дотримуватись роботодавці для попередження випадків примусової праці наведені в «Керівних принципах для роботодавців щодо недопущення використання примусової праці», що були розроблені з ініціативи Конфедерації роботодавців України за підтримки Проєкту Міжнародної організації, що фінансується ЄС.
Джерело: Східне міжрегіональне управління Держпраці