У процесі роботи працездатність, тобто здатність людини до трудової діяльності певного роду, а відповідно і функціональний стан організму зазнають змін. Підтримка працездатності на оптимальному рівні – основна мета раціонального режиму праці та відпочинку.
Раціональний режим праці та відпочинку – це співвідношення і зміст періодів роботи і відпочинку, під час яких висока продуктивність праці поєднується з високою і стійкою працездатністю людини без ознак надмірної втоми протягом тривалого часу. Таке чергування періодів праці та відпочинку дотримується в різні відрізки часу: протягом робочої зміни, доби, тижня, року відповідно до режиму роботи підприємства.
Висока працездатність за будь-якого виду діяльності забезпечується тільки в тому випадку, коли трудовий ритм збігається з природною періодичністю добового ритму фізіологічних функцій організму. У зв’язку із добовою періодикою життєдіяльності в різні відрізки часу організм людини неоднаково реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження, а його працездатність і продуктивність праці протягом доби схильні до певних коливань. Відповідно до добового циклу найвищий рівень працездатності припадає на ранкові й денні години – з 8 до 20 години, а найнижчий – у нічні години. Особливо несприятливий проміжок від 1 до 3-4 годин ночі.
Працездатність людини протягом робочої зміни характеризується фазним розвитком. Основними фазами є:
- фаза впрацьовування, або наростаючої працездатності. Протягом цього періоду відбувається перебудова фізіологічних функцій від попереднього виду діяльності людини до виробничої. Залежно від характеру праці та індивідуальних особливостей ця фаза триває від декількох хвилин до 1,5 години;
- фаза стійкої високої працездатності. Для неї характерно, що в організмі людини встановлюється відносна стабільність або навіть деяке зниження напруженості фізіологічних функцій. Цей стан поєднується з високими трудовими показниками (збільшення виробітку, зменшення браку, зниження витрат робочого часу на виконання операцій, скорочення простоїв обладнання, помилкових дій). Залежно від ступеня важкості праці фаза стійкої працездатності може утримуватися протягом 2–2,5 і більше годин;
- фаза розвитку втоми і пов’язаного з цим падіння працездатності триває від кількох хвилин до 1–1,5 години й характеризується погіршенням функціонального стану організму і техніко-економічних показників його трудової діяльності.
Для динаміки працездатності людини протягом доби, тижня характерна така ж закономірність, що й для працездатності протягом зміни. У різний час доби організм людини по-різному реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження. Відповідно до добового циклу працездатності найвищий її рівень припадає на ранкові й денні години: з 8 до 12 години першої половини дня та з 14 до 17 години другої половини дня. У вечірні години працездатність знижується, досягаючи свого мінімуму вночі. У денний час найнижча працездатність, як правило, відзначається в період між 12 і 14 години, а в нічний час – з 3 до 4 години. У перші дні тижня працездатність поступово збільшується у зв’язку з поступовим входженням у роботу. Досягаючи найвищого рівня на третій день, працездатність поступово знижується, різко падаючи до останнього дня робочого тижня. У річному циклі, як правило, найбільш висока працездатність спостерігається в середині зими, а в жарку пору року вона знижується.
Основою для розробки режиму праці та відпочинку є динаміка працездатності. Під час розробки режиму роботи з урахуванням умов виробництва й особливостей кожного конкретного виду робіт визначається загальна величина часу на відпочинок, розподіл цього часу протягом зміни (перерви в роботі та їх тривалість), характер відпочинку.
Тривалість відпочинку протягом зміни (регламентовані перерви) залежить в основному від важкості праці та умов його здійснення. Під час визначення тривалості відпочинку протягом робочого часу необхідно враховувати виробничі фактори, що викликають втому: фізичні зусилля, нервове напруження, темп роботи, робоче положення, монотонність роботи, мікроклімат, забрудненість повітря, виробничий шум, вібрація, освітлення. Залежно від сили впливу кожного з цих факторів на організм людини встановлюється час на відпочинок. Внутрішньозмінні режими праці та відпочинку повинні передбачати перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок.
Обідня перерва пов’язана з природною необхідністю організму у відпочинку після кількох годин роботи й потребою в прийомі їжі. Вона запобігає або зменшує зниження працездатності, яка відмічається в середині робочого дня у зв’язку з втомою, що накопичилася за першу половину зміни. Ефективність його залежить від правильного вибору часу для перерви, тривалості, змісту та організації. Обідню перерву слід влаштовувати в середині робочої зміни або з відхиленням до однієї години, тривалістю 40–60 хв., щоб працівник використовував не більше 20 хв. для прийому їжі, а решту часу – на відпочинок. Вона складається, з одного боку, з кількості часу, необхідного для відновлення фізіологічних функцій до певного рівня, що забезпечує зняття втоми, а з іншого – з кількості часу, необхідного для нормального прийому їжі.
Короткочасні (регламентовані) перерви на відпочинок призначені для зменшення втоми, яка розвивається в процесі роботи. На відміну від обідньої перерви і перерв на особисті (фізіологічні) потреби, вони є частиною робочого часу і призначаються одночасно для колективу всього цеху або дільниці. Кількість і тривалість короткочасних перерв визначають виходячи з характеру трудового процесу, ступеня інтенсивності і важкості праці. За наявності ознак зниження працездатності слід влаштовувати перерви для відпочинку. З метою запобігання зниженню працездатності перерва на відпочинок призначається до настання втоми організму. На роботах, які потребують великої напруги й уваги, рекомендуються часті, але короткі перерви (5–10 хв.). На важких роботах з великими фізичними зусиллями – менш часті, але більш тривалі перерви (до 10 хв.). На особливо важких роботах необхідно поєднувати роботу протягом 15–20 хв. з відпочинком тієї ж тривалості.
Відпочинок може бути активним і пасивним. Пасивний відпочинок (у положенні сидячи, лежачи) необхідний у разі важких фізичних робіт, які пов’язані з постійними переходами чи виконуються стоячи, особливо за несприятливих умов зовнішнього середовища. Активний відпочинок рекомендується на роботах, що відбуваються у сприятливих умовах праці. Найбільш ефективною формою активного відпочинку є виробнича гімнастика.
Тому режими праці та відпочинку повинні бути такими, щоб ефективно використовувати весь сукупний час працівника.