У Головному управлінні Держпраці у Дніпропетровській області роз’яснили питання можливого працевлаштування на роботу за сумісництвом.
Насамперед необхідно розглянути поняття «сумісництво», яке визначено постановою КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 р. № 245 (далі — Постанова № 245) та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 р. № 43 (далі — Положення № 43).
Тож сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи за наймом.
Вищезгаданими документами також встановлені обмеження на роботу за сумісництвом певних категорій працівників. При цьому керівниками державних підприємств, установ і організацій разом із профспілковими комітетами можуть запроваджуватися обмеження щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно вплинуть на стан їхнього здоров’я та безпеку виробництва. Ці обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.
Нормативними документами також встановлено обмеження тривалості роботи за сумісництвом для працівників державних підприємств: 4 години на день і повний робочий день у вихідний. А загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не має перевищувати половини місячної норми робочого часу (п. 2 Постанови № 245).
На підприємствах інших форм власності працювати за сумісництвом можна більше, ніж установлено п. 2 Постанови № 245. Згідно з п. 4 Постанови № 245 не мають права працювати за сумісництвом керівники держпідприємств, їхні заступники; керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної та творчої діяльності відповідно до Переліку робіт, які не є сумісництвом, наведеного в додатку до Положення № 43).
Відповідні роз’яснення з цього питання Міністерство праці та соціальної політики України також наводить у своїх листах від 08.08.2008 р. № 243/06/186-08 та від 16.09.2010 р. № 294/13/116-10.
Працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію, повинен пред’явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт. Якщо робота за сумісництвом потребує спеціальних знань, роботодавець має право вимагати пред’явлення диплома чи іншого документа про набуту освіту або професійну підготовку. На підставі заяви працівника видають наказ про прийняття на роботу за сумісництвом. Оскільки трудова книжка працівника знаходиться за основним місцем роботи, відповідно запис до неї про прийняття на роботу за сумісництвом може проводитись за бажанням працівника за основним місцем роботи на підставі витягу з наказу про роботу за сумісництвом.
Також у разі прийняття на роботу за сумісництвом необхідно дотримуватися вимоги частини третьої ст. 24 КЗпП, згідно з якою працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом або розпорядженням роботодавця, і повідомлення ДПС про прийняття працівника на роботу
Звільнитися працівник-сумісник може на загальних підставах, тобто за власним бажанням, за угодою сторін, у разі спливу строку договору, з ініціативи власника тощо (ст. 36, 38, 40, 41 КЗпП). Крім цього, установлення додаткових підстав для звільнення працівників-сумісників можливе лише для державних підприємств у разі прийняття іншого працівника, який обійматиме цю ж посаду не за сумісництвом, або в разі обмеження на сумісництво у зв’язку з особливими умовами й режимом праці.