Фахівці ГУ Держпраці у Дніпропетровській області пояснили, в якому порядку слід надавати відпустку працівнику у разі припинення строкового трудового договору.

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) співробітнику надають невикористану відпустку з подальшим звільненням. Датою звільнення тоді є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористану відпустку можуть за його бажанням надати і тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. Відповідна вимога прописана у статті 3 Закону України «Про відпустки».

Такий варіант можливий як у разі розірвання/припинення безстрокового трудового договору, так і у разі припинення строкового трудового договору. Однак в обох випадках працівник повинен виявити бажання (написати заяву).

Інша ситуація, коли використовують відпустку із подальшим звільненням через припинення строкового трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП. Це висвітлено у частині другій статті 3 Закону № 504. Тут законотворець уже оперує такими словами, як «може надаватися». Як раз вони й дають змогу вважати, що роботодавець може, але не зобов’язаний задовольнити прохання працівника стосовно реалізації ним права, вказаного у частині другій статті 3 Закону № 504.

Якщо працівник звернувся до роботодавця із заявою про відпустку із подальшим припиненням строкового трудового договору і тривалість цієї відпустки (повністю або частково) перевищує строк дії трудового договору, то керівник підприємства може й відмовити у задоволенні такого прохання.

У роботодавця є два варіанти:

• задовольнити прохання працівника. Тоді строковий трудовий договір припиняється в останній день відпустки;
• відмовити працівнику в наданні відпустки із подальшим звільненням. У цьому разі строковий трудовий договір припиняється в день, зазначений у договорі, а за невикористані календарні дні щорічної відпустки працівник