Фахівці Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) роз’яснили особливості звільнення працівників у процесі банкрутства підприємства.
Звільнення працівників можливе на будь-якій зі стадій процедури банкрутства. У ст. 66 Кодексу України з процедур банкрутства (далі — Кодекс) зазначено, що звільнення працівників боржника може здійснюватися після відкриття провадження у справі про банкрутство та призначення господарським судом розпорядника майна відповідно до вимог законодавства про працю.
Згідно зі ст. 61 Кодексу з дня визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури ліквідатор повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Вищезазначене звільнення проводиться на підставі п. 1 частини першої ст. 40 КЗпП. Згідно з цим пунктом трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Фактично власник, який намагається не допустити банкрутства свого підприємства та розглядає звільнення співробітників як спосіб відновлення платоспроможності, може звільнити працівників на підставі цього пункту і до порушення провадження у справі про банкрутство, посилаючись на «зміни в організації виробництва і праці», спрямовані на відновлення платоспроможності роботодавця, а також пов’язане з цим скорочення чисельності або штату працівників.
Статтею 49-2 КЗпП встановлено, що про наступне вивільнення працівників попереджають не пізніше ніж за два місяці. Законодавством не передбачено виключення з такого строку часу перебування працівника у відпустці або тимчасової непрацездатності. Одночасно з попередженням про звільнення роботодавець повинен запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві за відповідною професією чи спеціальністю.
У разі звільнення працівників враховується переважне право на збереження роботи. У той же час звільнення окремих категорій працівників (зокрема, вагітних жінок, одиноких матерів) допускається тільки в разі повної ліквідації підприємства. Звільнення не допускається, за винятком випадку повної ліквідації підприємства, в період тимчасової непрацездатності працівника, а також в період перебування працівника у відпустці.
У разі припинення трудового договору на підставі п. 1 частини першої ст. 40 КЗпП працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку. Згідно зі ст. 61 Кодексу виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, отриманих від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту. Статтею 64 Кодексу встановлено, що кошти, отримані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до ст. 55 Кодексу в разі відчуження частини майна боржника та передачі відповідної (пропорційної) частини його поточних зобов’язань шляхом заміщення активів, трудові договори (контракти), укладені з працівниками, праця яких використовувалася у виробничих підрозділах, майно яких підлягає передачі новоутвореному господарському товариству, продовжують діяти, а права та обов’язки роботодавця переходять до такого товариства.
Законодавство не забороняє роботодавцю та працівнику протягом періоду повідомлення останнього про майбутнє звільнення припинити трудовий договір на іншій підставі.