Згідно з п. 3 ст. 36 КЗпП підставами розірвання трудового договору є призов або вступ працівника на військову службу та направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої ст. 119 КЗпП.
За загальним порядком, що не стосується особливого періоду, трудовий договір за п. 3 ст. 36 КЗпП припиняється на підставі заяви працівника, обов’язковим додатком до якої є повістка з військкомату або інший документ про призов на строкову службу, а в разі направлення на альтернативну службу — відповідне направлення. Дата звільнення у зв’язку з призовом визначається за домовленістю між працівником і роботодавцем з урахуванням дати, зазначеної в повістці. Враховуючи, що законодавство не містить вказівки щодо моменту припинення трудових відносин у такій ситуації, а в документі військового відомства зазначається не день звільнення, а час прибуття призовника на збірний пункт, можна дійти висновку, що дата звільнення у зв’язку з призовом встановлюється за домовленістю між працівником і роботодавцем (наприклад, за кілька днів до призову).
Найбільше запитань у зв’язку з розірванням трудового договору за п. 3 ст. 36 КЗпП постає через виплату вихідної допомоги. Пов’язано це з колізіями законодавства. Зокрема, відповідно до ст. 44 КЗпП у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу працівнику виплачується вихідна допомога в розмірі двох мінімальних заробітних плат. У той же час згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань військового обов’язку і військової служби» від 11.05.2007 р. № 1014-V з 20.06.2007 р., тобто з дати набрання ним чинності, з роботодавців було знято обов’язок виплачувати грошову допомогу призовникам під час звільнення. Проте навіть станом на 2021 р. відповідні зміни так і не зафіксовані в тексті ст. 44 КЗпП.
З огляду на вищевикладене, можна стверджувати, що на сьогоднішній день вихідну допомогу в разі звільнення працівника за п. 3 ст. 36 КЗпП у зв’язку з призовом на військову службу підприємство виплачувати не повинно. Відповідне роз’яснення також надано Державною інспекцією України з питань праці від 17.04.2015 р. Але звертаємо увагу, що виплата вихідної допомоги може бути передбачена колективним договором. У такому випадку вихідна допомога в розмірі двох мінімальних заробітних плат або в іншому розмірі, встановленому колективним договором, виплачується в обов’язковому порядку.
Але на сьогодні, оскільки в Україні встановлено особливий період, звільнення працівника у зв’язку з призовом (вступом) на військову службу за п. 3 ст. 36 КЗпП не проводиться. Адже відповідно до ст. 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у т. ч. шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності та у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову. Зміни до ст. 119 КЗпП внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14.05.2015 р. № 433-VIIІ, який набув чинності 11.06.2015 р.
Крім того, гарантії щодо збереження посади та середнього заробітку зберігаються також за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні в медичних закладах, а також потрапили в полон або визнані безвісно відсутніми, — на строк до дня, наступного за днем взяття їх на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після звільнення з військової служби в разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом померлими.
Альтернативна служба — це служба, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби й має на меті виконання обов’язку перед суспільством відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 р. № 1975-XII. Згідно зі ст. 2 цього Закону право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов’язку суперечить їхнім релігійним переконанням, і ці громадяни належать до діючих згідно із законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Отже, у разі направлення працівника на альтернативну службу гарантії щодо збереження місця роботи (посади), передбачені частиною третьою ст. 119 КЗпП, не застосовуються. Тому в разі направлення працівника саме на альтернативну (невійськову) службу припинення трудових відносин відбувається за п. 3 ст. 36 КЗпП. Підставою для звільнення буде направлення працівника на альтернативну службу, яке видається відповідною комісією, які утворюються при районних (міських) адміністраціях. Після цього видається відповідний наказ. У день звільнення з працівником проводиться розрахунок: здійснюються всі належні виплати.
Зверніть увагу, що трапляється так, що працівник проходить альтернативну службу на підприємстві, на якому він працює. У такому випадку звільнення все одно відбувається за п. 3 ст. 36 КЗпП з дотриманням повної процедури: здійсненням всіх належних виплат. Після дотримання процедури звільнення особа, яка проходитиме альтернативну службу, приймається за строковим трудовим договором (детальніше про альтернативну службу читайте в журналі «Кадровик України» № 3/2019).