Професійний Х-фактор, або Непрофесійний розвиток HR-фахівця

Психологія та мотивація

Є безліч способів, за допомогою яких можна спробувати визначити рівень кваліфікації HR-фахівця. Залежно від вимог до посади, особливостей компанії та її корпоративної культури, очікувань керівника і цілей бізнесу співробітник може виявитися придатним до роботи чи ні. Багато професійних якостей можна виміряти, рівень знань — перевірити, управлінські характеристики — «приміряти» до ідеального уявлення про те, який фахівець потрібен компанії. Цим, власне, і займаються рекрутери та керівники, підбираючи собі в команду людей.

 

При цьому якщо йдеться про HR-керівника або менеджера вищої ланки, завжди залишається фактор Х, який важко чесно вербалізувати в рамках зворотного зв’язку кандидату, але й піти проти нього майже неможливо. Йдеться про таку характеристику, як «свій/чужий». Хороші керівники часто беруть «своїх» людей, але рідко цілком і повністю розуміють, що саме вони вкладають в це поняття. «Свійськість», або фактор Х складно підробити, неможливо приховати в разі тривалої взаємодії й не можна не враховувати, оскільки під час виникнення розбіжностей добре не буде нікому. До фактора Х можна віднести глибинні особистісні особливості людини, її справжню сутність, складний комплекс з установок і цінностей, які формують світогляд людини, її погляд на життя в цілому та свою професію зокрема.

 

У наш час складається враження, що майже всьому можна навчитися в найкоротші строки на різних курсах, тренінгах чи прочитавши добірку з топ-10 книг. Найдосвідченіші можуть додатково взяти 2-3 консультації в коуча й повністю утвердитися у своїй професійній не лише спроможності, а й унікальності.

У жодному разі не применшуючи навчання певним навикам, у статті хотілося б поділитися думками про те, без яких трьох складових буде складно, якщо не сказати і зовсім не можливо, сформувати Х-фактор особистості, «свійськість», самобутність та глибину, а також можливість стати затребуваним професіоналом. Отже, повноцінний розвиток HR-професіонала, а, ймовірно, і взагалі майстра в будь-якій справі, дуже складний без:

— спорту;

— подорожей;

— інтересу до людей, а точніше — повноцінного вивчення психології.

 

Спорт

Одна з найдавніших розваг людини. Єдиного визначення цього поняття немає, оскільки різні автори ґрунтуються на різних критеріях та дискурсах. Зокрема, згідно з тлумаченням цього терміна, наведеним у Вікіпедії (вільній енциклопедії), спорт (від англ. Sport, скорочення від початкового старофранц. Desport — «гра», «розвага») — організована за певними правилами діяльність людей (спортсменів), що полягає в порівнянні їх фізичних та (або) інтелектуальних здібностей, а також підготовка до цієї діяльності та міжособистісні відносини, що виникають в її процесі.

Так ось спорт, який у побуті ще також заведено називати «професійним», сприяє розвитку в людини багатьох дуже специфічних якостей, розвинути які за допомогою інших методів вдається складно, довго або взагалі неможливо. І що найкраще, ці спортивні напрацювання, як свідчить життя, потрібні людині далеко за межами спортивного майданчика та поза офіційними змаганнями. Чому ж навчається спортсмен за 8-10 років своєї професійної спортивної кар’єри?

Він навчається визначати пріоритети: погуляти з друзями або піти на тренування; з’їсти смачне печиво або випити пів склянки води; поїхати відпочивати з батьками на море або «здатися в полон» тренеру на все літо для підготовки до осіннього турніру. Для спортсмена завжди очевидно, що в пріоритеті, а що другорядне, і цей навик потім легко переноситься в життя, на роботу. Спортсмен також вчиться напружуватися. Уже хто, хто, а спортсмен як ніхто інший знає, що «без сьомого поту» перемоги йому не досягти. Тому в майбутньому, коли в дорослому віці керівник просить HR-фахівця затриматися на годину після 18:00 і провести ще кілька співбесід, перспектива напружитися заради справи не призводить до бурі емоцій, невдоволення або роздратування.

Також спортсмени вчаться відмовлятися від швидкої вигоди, одномоментного виграшу, оскільки точно знають, що жодний спортивний навик або техніка не опануються з першого разу й відточуються роками. У залі на тренуваннях спортсмен вчиться долати труднощі, розбивати складне завдання (вправу) на дрібні, вчиться бути витривалим, наполегливим, дисциплінованим. Хіба не корисні всі ці якості в бізнесі, для кар’єрного зростання? Займаючись пошуком нових можливостей свого тіла впродовж довгих років спортсмен переносить цей навик у звичайне життя і впевнений у тому, що завжди є можливість щось змінити, щось поліпшити. Великий спорт також неминуче вчить сміливості вступати в діалог/конфлікт/конкурувати.

Розуміння того, що хтось завжди буде кращим, а хтось — гіршим, і що виграє той, хто на голову кращий за інших, вбирається «з молоком» тренера. Іншою стороною цього досвіду є навчання вмінню програвати, але не здаватися, продовжувати пробувати та вступати в боротьбу знову. Уміння аналізувати помилки й робити висновки, концентруватися, утримувати увагу на окремих частинах тіла/завданнях — також неминучі навички, які формуються у спортсмена.

Якщо ж це командний вид спорту, існують додаткові бонуси. Наприклад, ті, хто бере участь у командному виді спорту, також навчаються вмінню вибудовувати відносини серед рівних, поважати чужий внесок, відстоювати себе, але не обривати зв’язок остаточно, допомагати та дбайливо ставитися до інших, ставити командні інтереси вище за особисті. Також надзвичайно важливим для побудови кар’єри у великому корпоративному бізнесі є те, що спортсмени вчаться поважати керівника, беззаперечно підкорятися, на інтуїтивному рівні розуміють принципи ієрархічної побудови груп.

Як бачимо, корисність спорту для становлення людини та розвитку важливих для гармонійної взаємодії в соціумі якостей складно переоцінити. Отже, спорт — це шлях до вивчення себе.

 

Подорожі

Не менш унікальний і абсолютно незамінний шлях непрофесійного розвитку особистості — це подорожі. Розвиток у собі мистецтва подорожувати в наш час ігнорують хіба що дуже ліниві люди. Починаючи від дивовижних і досить доступних для вивчення куточків нашої країни й закінчуючи далекими непізнаними країнами — ми, люди XXI століття, маємо приголомшливу можливість знайомитися зі світом особисто, кожною клітинкою тіла відчувати інші міста, культури, цілі світи.

Інтернет у цьому питанні, до речі, може зіграти з нами злий жарт, оскільки створює видимість життя, будучи при цьому лише її сурогатом. Адже після переглянутого фільму або ролика на Youtube може здатися, що ми вже все бачили, тож і їздити далеко не потрібно. Але жодний фільм, і жодний навіть надзвичайно майстерно змонтований ролик не замінить вам смак справжнього соковитого манго і не пробіжить мурашками по шкірі від солоного океанського бризу, який торкається вашого плеча наприкінці дня.

Готовність до несподіванок, природне для подорожі руйнування стереотипів, вихід за звичне сприйняття себе й людей навколо — це те, чому навчають подорожі. Вирушаючи в дорогу, ми переоцінюємо те, що маємо в житті, і ставимо нетривіальні запитання, можливо підозрюючи, що подорож може безповоротно змінити нас, припускаючи, що ми можемо й не повернутися. Чому ще цінному вчить нас дорога? Умінню бути доброзичливим, поважати чужу територію, грати за чужими правилами, нехай і тимчасово, але все ж підлаштовуватися під незвичні, але заведені в новому просторі норми.  

У поїздках народжується інтерес до історії та людських доль, а отже, ми переводимо фокус уваги із себе, і в нас з’являється шанс розширити своє уявлення про світ: здивуватися, захопитися, перейнятися, пережити абсолютно нові емоції. Бути винахідливим, відповідальним, довіряти собі та простору, вміти відчувати правду і брехню в людях, віддаватися новим збігам обставин, гнучкість у прийнятті рішень, вміння «читати» знаки світу та бути в потоці — хіба не хвилююче вміти все це? Хіба не збагачує це особистість людини? І хіба не додають ці напрацювання цінності фахівцю по роботі з персоналом, який так чи інакше завжди перебуває в мінливому просторі людських відносин, амбіцій і корпоративних ігор?

У подорожах у людини формується культурний релятивізм, знижується рівень критичності та вимогливості на кшталт «як потрібно» до світу, виникає бажання ділитися, піклуватися, дякувати, просити і приймати допомогу. Також подорож як терплячий учитель підкаже, як чемно, але наполегливо вимагати своє, домовлятися/торгуватися, бути пильним. Адже іноді наявність цих навичок у новому середовищі — це не благе побажання, а питання виживання.

Мандрівник, який повністю віддався пригоді, пробує нове й не очікує. Він відкритий і привітний. Так і в бізнесі: HR — мандрівник, готовий до експериментів, до нововведень, до змін, він не драматизує, якщо стався провал. Він збирається з думками, аналізує причини, підбиває підсумки й продовжує рухатися вперед. Подорожі — це шлях до вивчення навколишнього світу.

 

Психологія

Психологія — наука про душу, про людину, а точніше про її найбільш загадкову, життєдайну і змістоутворюючу складову. Згідно з визначенням, наведеним у Вікіпедії, психологія (у перекладі з грец. «душа; характер» і «вчення») — це наука, що вивчає закономірності виникнення, розвитку та функціонування психіки та психічної діяльності людини і груп людей.

Чи можна стверджувати, що професійним обов’язком HR-фахівця є вивчення людини? Багато хто скаже, що ні. HR справді не психолог. Але оскільки йдеться про фактор Х, то не відзначити цінність інтересу до дослідження психіки людини було б неправильно.

Долі людей — такі неповторні, з одного боку, і такі однакові, з іншого (дякуємо Еріху Берну за його концепцію сценарних форм поведінки та книгу «Ігри, в які грають люди. Люди, які грають в ігри»), інтригують і привертають увагу. Вивчаючи класиків психології та особливості психіки, людина має можливість більше дізнатися про себе та свої бажання, поліпшити відносини зі своїм оточенням, стати більш щасливим і задоволеним кожним днем життя. Хіба не про такого HR мріє кожен керівник?

Гнучкість сприйняття, аналітичність, уміння бачити взаємозв’язки та будувати гіпотези, бажання пізнавати, відкритість новому, інтерес до пошуку закономірностей — всі ці якості можуть розвинутися в процесі щирого інтересу до Homo sapiens.

 

Важливо!

Психологія — шлях пізнання різноманітності людини та її проявів у світі.

 

На додачу до психології було б добре згадати мистецтво (живопис, літературу, архітектуру, дизайн), історію, філософію та культурологію. Дисципліни, знайомство з якими в дорослому віці заради себе та для задоволення можуть приносити неймовірну радість, наповнювати, захоплювати й збагачувати особистість HR, його людську сутність.

Наведені вище шляхи розвитку не гарантують HR-фахівцю, що він стане професіоналом високого рівня і буде сприйнятий керівником у компанії його мрії як «свій», але шансів сформуватися в гармонійну особистість-професіонала, знайти «свою» команду та просто жити насиченим та щасливим життям, безумовно, більше у тих, хто розвиває в собі фактор Х.

 

Словничок

Релятиві́зм (від лат. relativus — відносний) — методологічний принцип, який полягає у метафізичній абсолютизації відносності та умовності сенсу пізнання.

Вербалізація (лат. verbalis — словесний) — процес словесного вираження. Також створення мовних зворотів або формулювань. Іноді розуміється як процес перетворення в слова зорових образів.

Станіслава Стефановська,

HR-директор ресторанів First Line Group, бізнес-тренер, майстер-коуч

 

 

ПЕРЕДПЛАТА

за найкращими умовами звертайтесь у відділ передплати

0 800 214 008

або заходьте в

МАГАЗИН

«ЗАПИТАННЯ — ВІДПОВІДЬ»

Безкоштовна пряма телефонна лінія для передплатників

0 800 214 009
044 581 57 07

Пн-Пт з 10:00 до 15:00