​​​​​​​Звільнення за вчинення аморального проступку

Звільнення з підстав, передбачених п. 3 ст. 41 КЗпП, можливе за таких умов:

• на працівника мають бути покладені виховні функції;
•  згаданий працівник має вчинити аморальний проступок;
• аморальний проступок повинен бути несумісний з продовженням роботи.

За цією підставою можуть бути звільнені лише працівники, на яких покладені обов’язки з виховання. До таких категорій належать учасники навчально-виховного процесу, які безпосередньо займаються вихованням. Відповідно до ст. 54 Закону України «Про освіту» від 05.09. 2017 р. № 2145-VIII учасниками виховного процесу є: 

• педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники;
• фізичні особи, які провадять освітню діяльність;
• інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу в порядку, що встановлюється закладом освіти. 

До згаданих вище учасників виховного процесу можуть належати вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів, професорсько-викладацький склад, вихователі гуртожитків і дитячих установ. При цьому не можуть бути звільнені за п. 3 ст. 41 КЗпП керівники закладів, що належать до системи освіти, якщо вони безпосередньо не виконують виховних функцій у навчальному процесі. 

Вчинення аморального проступку може бути пов’язано з виконанням виховних функцій як під час роботи, так і поза межами робочого часу, у вихідний чи святковий (неробочий) день. При цьому місце вчинення проступку значення не має — це може бути як територія установи, так і громадське місце чи домівка особи. 

Для розірвання трудового договору достатньо вчинення працівником одного аморального проступку. Факт скоєння такого вчинку має бути належним чином зафіксований (додаток 1), оскільки звільнення не може бути визнано правомірним, якщо здійснюється тільки внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами. 

Трудове законодавство не містить визначання поняття «аморальний проступок». Тому, на думку автора, слід звернутися до тлумачення поняття «мораль». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р. № 1296-IV суспільна мораль — це система етичних норм, правил поведінки, що склалися в суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість. 

Законодавство не уточнює зміст вчинку, що дає підстави для звільнення, а лише називає його аморальним. Зважаючи на загальноетичні принципи, аморальним проступком можна вважати поведінку, яка порушує моральні норми, суперечить змісту трудової функції і тим самим дискредитує виховні, службові повноваження працівника. До таких дій належить поява в нетверезому стані в громадських місцях, вчинення хуліганських дій тощо.

Як бачимо, аморальний проступок є оціночним поняттям. Немає і чітких критеріїв для визначення того, наскільки такий проступок несумісний із продовженням роботи. Тому суди вирішують такі питання з урахуванням конкретних обставин справи.

Однак відповідно до п. 3 ст. 41 КЗпП звільнення можливе не за будь-який аморальний проступок, а лише за такий, що несумісний із продовженням даної роботи. У судовій практиці немає чіткого визначення різниці між проступками, сумісними і несумісними із продовженням роботи. Тому вирішення питання щодо сумісності чи несумісності проступку із продовженням роботи працівника покладено на роботодавця з урахуванням конкретних обставин, які мають бути документально підтверджені доказами (наприклад, акт, що свідчить про вчинення проступку, який може бути підтверджений свідками, постанова про порушення кримінальної справи, протокол про адміністративне правопорушення тощо). 

Процедура звільнення 

Розірвання трудового договору за п. 3 ст. 41 КЗпП не є заходом дисциплінарного стягнення, тож необов’язково від працівника вимагати письмових пояснень і дотримуватися строків звільнення, передбачених ст. 148 КЗпП. На перший погляд здається, що за вчинення аморального проступку можна звільнити, навіть якщо з його моменту минуло багато часу. Але постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9 визначено, що необхідно брати до уваги час, що минув з моменту виникнення винних дій, наступну поведінку працівника та інші конкретні обставини. Хоча уточнення, який саме період часу мається на увазі, немає ні в законодавстві, ні в судовій практиці. 

Розірвання трудового договору за п. 3 ст. 41 КЗпП можливе лише за згодою профспілки. Забороняється звільнення у період тимчасової непрацездатності працівника та під час перебування його у щорічній відпустці. Також не можуть бути звільнені за цією підставою працівники, на яких поширюються гарантії, передбачені ст. 184 та 186-1 КЗпП. 

У разі дотримання вищезазначених умов розірвання трудового договору відбувається шляхом видання наказу (додаток 2). У день звільнення з працівником проводять розрахунки: виплачують заробітну плату, грошову компенсацію за невикористану відпустку тощо, також видають копію наказу про звільнення.

Необхідно звернути увагу й на те, що розірвання трудового договору у зв'язку з вчиненням аморального проступку здійснюється саме тоді, коли працівник не може бути звільнений на загальних підставах. Якщо ж наявна одна із загальних підстав для звільнення (наприклад, порушення трудової дисципліни), то саме вона застосовується для припинення трудових відносин.

Алгоритм розірвання трудового договору за п. 3 ст. 41 КЗпП

Додаток 1

Зразок службової записки про вчинення аморального проступку

Додаток 2

Зразок наказу про звільнення за п. 3 ст. 41 КЗпП

Таміла РАДЧЕНКО,
головна редакторка журналу «Кадровик України»