Статтею 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) встановлено, що час перебування у відпустках за сімейними обставинами та з інших причин, на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або в разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 частини першої ст. 9 цього Закону.
Щорічна відпустка за особливий характер праці є додатковою, що прямо визначено в ст. 4 Закону про відпустки, тому її тривалість не зменшується, якщо працівник скористався відпусткою без збереження заробітної плати.
Відпустка за стаж роботи відповідно до умов колективного договору також належить до додаткових. Підприємства самостійно визначають умови їх надання, тому можуть враховувати і норми ст. 26 Закону про відпустки. Якщо в колдоговорі такого застереження немає, то така відпустка за стаж роботи відповідно до умов колективного договору не зменшується, якщо працівник скористався відпусткою без збереження заробітної плати.