Навчання працівників за кордоном
Підприємство планує направити працівників на навчання до Франції. Чи можна зобов’язати їх згодом «відпрацювати» вартість навчання?
Згідно з пунктом 4 статті 34 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 р. № 5067-VI (далі — Закон № 5067) роботодавець має право укладати з працівниками або іншими особами, які не перебувають з ним у трудових відносинах, за їх згодою договори про направлення їх до навчальних закладів для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Варто звернути увагу, що йдеться саме про направлення на навчання, а не про звичайну допомогу щодо оплати навчання, яке ці особи собі обрали.
Відповідно до цієї ж норми Закону № 5067 зазначеним договором на працівника або іншу особу, яка направляється на навчання, може бути покладено обов’язок відпрацювати на посаді відповідно до отриманої кваліфікації в такого роботодавця після закінчення навчання протягом погодженого сторонами строку, який повинен бути порівнянний з обов’язками, що взяв на себе роботодавець щодо оплати та строку навчання, але не більше ніж три роки.
У пункті 5 статті 34 Закону № 5067 перелічені підстави для стягнення з працівника коштів (звичайно, в разі укладення згаданого вище договору), які роботодавець витратив на його навчання. Згідно з цими положеннями працівник (або інша особа) має відшкодувати роботодавцю витрати, пов’язані з оплатою навчання, або їх частину пропорційно відпрацьованому строку на умовах, що визначаються договором, у разі:
— відмови відпрацювання в роботодавця протягом погодженого з ним строку;
— звільнення з роботи до закінчення строку.
Також у цьому ж пункті статті 34 Закону № 5067 визначено підстави, за яких працівник (або інша особа) звільняється від обов’язку відшкодувати кошти, надані на навчання. Отже, працівники не зобов’язані відшкодовувати роботодавцю витрати, пов’язані з навчанням, якщо вони не стали до роботи або були звільнені з роботи з таких підстав:
— установлення інвалідності;
— звільнення за ініціативою роботодавця, що не пов’язане з учиненням працівником протиправних дій;
— призов на військову службу чи направлення на альтернативну (невійськову) службу;
— за власною ініціативою у зв’язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, колективних угод, колективного або трудового договору;
— догляд за дитиною з інвалідністю та (або) особою з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності).
Проте незважаючи на такі домовленості слід нагадати, що Закон № 5067 не регулює трудових відносин, а встановлення таких договірних умов, зокрема, відпрацювання на посаді протягом погодженого сторонами строку, порушує права людини, оскільки, як відомо, згідно зі статтею 43 Конституції України примусова праця заборонена.