Звільнення працівниці, з якою було укладено строковий трудовий договір на час відсутності основного працівника у зв’язку з відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Чи можна звільнити жінку, з якою було укладено строковий трудовий договір на час відсутності основного працівника у зв’язку з відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо строк договору закінчується в період її перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами?

Так, можна, але за умови її обов’язкового працевлаштування.

Згідно з п. 2 ст. 23 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) трудовий договір може бути укладено на визначений строк за погодженням сторін трудового договору. Тобто роботодавець має право укласти строковий трудовий договір з іншим працівником (звісно, за погодженням з ним) на час відсутності основного працівника у зв’язку з відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. У такому разі в наказі та заяві працівника має бути чітко визначено, що трудовий договір укладається саме на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Особливістю зазначеного трудового договору є те, що він підлягає розірванню не тільки тоді, коли дитині, яку доглядають, виповниться три роки, але й тоді, коли особа, яка доглядає за цією дитиною, виявить бажання перервати таку відпустку i стати до роботи до досягнення дитиною трирічного віку.

За таких обставин за день до виходу на роботу основного працівника роботодавець не просто може, а й зобов’язаний розірвати строковий трудовий договір, укладений з тим працівником, який виконував роботу під час відсутності основного працівника, оскільки повинен забезпечити можливість виходу на роботу останнього. В такому випадку звільнення здійснюється згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП.

Водночас, якщо жінка, яка працювала за строковим трудовим договором в період відпустки для догляду за дитиною основного працівника, вагітна або щойно народила дитину (тобто перебуває у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами), то таке звільнення має свої особливості.

Так, відповідно до ст. 184 КЗпП звільнення вагітних жінок i жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — на підставі медичного висновку), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю за ініціативи роботодавця не дозволяється, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язково працевлаштовують таких жінок також у разі звільнення їх після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 зазначено, що роботодавець не вважається таким, що виконав обов’язок щодо працевлаштування вищезазначених категорій жінок, якщо працівниці не було надано на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації іншу роботу або запропоновано роботу, від якої вона відмовилася з поважних причин (наприклад, за станом здоров’я).

Якщо ж жінка відмовилась від працевлаштування за фахом без поважних причин, її може бути звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП у зв’язку із закінченням строку трудового договору.