Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Частиною шостою ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що під час воєнного стану не застосовуються норми ст. 73 КЗпП та частини другої ст. 5 Закону про відпустки. Таким чином, особливістю надання відпусток під час дії воєнного стану є те, що святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 цього Закону), враховуються.
Що стосується права одинокої матері на відпустку, передбачену ст. 19 Закону України про відпустки у разі набуття дитиною повної цивільної дієздатності, то слід врахувати таке:
- на відпустку має право одинока мати, що має дитину віком до 18 років;
- відповідно до чинних законодавчих актів дитиною вважається особа до досягнення повноліття – 18 років.
Дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше (ст. 1 Конвенції про права дитини 1989 р. (ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР 27.02.1991 р. N 789-XII).
Дитина – особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» 26.04.2001 р. № 2402-III).
Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ст. 6 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р. № 2947-III).
Відповідно до ст. 34 Цивільного кодексу України у разі реєстрації шлюбу фізичної особи до 18 років вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Згідно зі ст. 35 Цивільного кодексу України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини.
Зазначені вище норми Цивільного кодексу України стосуються виключно набуття особою повної цивільної дієздатності, що не впливає на її сімейно-правовий статус.
Реєстрація шлюбу, оформлення трудового договору, реєстрація як суб’єкта підприємницької діяльності особи, що досягла 16 років, не анулюють її статусу дитини в розумінні сімейного законодавства (див. вищенаведені норми).
Таким чином, відмова одинокій матері у наданні відпустки відповідно до ст. 19 Закону про відпустки з підстав набуття дитиною повної цивільної дієздатності є необґрунтованою. Така одинока мати має право на зазначену вище відпустку.