Направлення з центру зайнятості не є обов’язковою підставою для прийняття особи на роботу, оскільки така дія є прерогативою винятково роботодавця. На це вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 04.02.2021 р. у справі № 161/15476/19).
Суди вказали на те, що позивач не належить до кола осіб, з якими відповідач був зобов'язаний укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, яких в установленому законом порядку направлено на роботу тощо). Перелік обов'язків роботодавця щодо укладення трудового договору з працівником за правилами КЗпП є вичерпним, і такого обов'язку відповідач не порушував.
Особа намагалася переконати суд у наявності дискримінації в діях відповідача під час відмови у прийнятті на роботу. Проте відмова працевлаштувати особу була пов’язана з відсутністю в неї повної вищої технічної освіти, наявність якої була однією з основних вимог під час прийняття на вакантну посаду. Тож суд дійшов висновку, що відповідач не порушував вимог ст. 22 КЗпП.