Інститут встановлення режиму окремого проживання подружжя врегульовано статтями 119, 120 Сімейного кодексу України (далі – Кодекс).
Встановлення режиму окремого проживання подружжя
Відповідно до частини першої статті 119 Кодексу суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно:
- за заявою подружжя;
- за позовом одного з них.
Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя
Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов’язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов’язків, які встановлені шлюбним договором (частина перша статті 120 Кодексу).
Проте з моменту встановлення режиму настають наслідки, передбачені частиною другою статті 120 Кодексу, а саме:
- майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі. (Таким чином, у цей період режим спільної сумісної власності на майно призупиняється стосовно майна, набутого за кошти, отримані під час сепарації. Майно, набуте не за рахунок спільного майна подружжя, вважатиметься приватною власністю кожного з них. Однак майно, яке придбане за рахунок накопичень сім’ї (до встановлення режиму), буде вважатися спільною сумісною власністю подружжя);
- дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка. (У такому випадку чоловік не буде автоматично записаний батьком у Свідоцтві про народження дитини на підставі Свідоцтва про шлюб. Встановлення походження дитини буде відбуватися з дотриманням правил глави 12 Кодексу).
Припинення режиму окремого проживання
Режим окремого проживання припиняється:
- у разі поновлення сімейних відносин;
- за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя (частина друга статті 119 Кодексу).
Судова практика
Пленум Верховного Суду України у пункті 12 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12. 2007 р. № 11 зауважив, що при застосуванні положень статей 119, 120 Кодексу судам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер.
Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим.
Вирішуючи заяву в порядку статті 119 Кодексу, суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань.