Федерація профспілок України звернулась до Міністерства економіки стосовно підвищення оплати часу простою не з вини працівника до фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною першою ст. 113 КЗпП встановлено, що час простою не з вини працівника оплачується в розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Зазначена норма КЗпП є мінімальною нормою оплати часу простою не з вини працівника і не передбачає заборони здійснювати оплату в більшому розмірі.
Зокрема, на підприємствах госпрозрахункової сфери більш високий розмір оплати часу простою може встановлюватися в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими і територіальними угодами.
Також згідно з нормами постанови КМУ «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану" від 07.03.2022 р. № 221, керівник державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, що фінансується або дотується з бюджету, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні в межах фонду заробітної плати, передбаченого у кошторисі, може самостійно визначати розмір оплати часу простою працівників, але не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові тарифного розряду (окладу).
Наприклад, відповідно до п. 8.3.3 Галузевої Угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2021-2025 роки сторони рекомендують керівникам установ та закладів освіти забезпечити оплату простою працівникам, включаючи непедагогічних та тих, які працюють за сумісництвом, не з їх вини в розмірі середньої заробітної плати.
Джерело: ФПУ