Зміни до КЗпП щодо посилення захисту прав працівників

Законом України від 12.05.2022 р. № 2253-ІХ (далі — Закон № 2253) внесено зміни до низки нормативних актів, зокрема, до КЗпП, законів України «Про колективні договори і угоди», «Про зайнятість населення», щодо  посилення захисту прав працівників. Зміни набрали чинності з 27.05.2022 р. Попередній аналіз змін, що передбачалися Законом № 2253, ми публікували тут.

Передусім в усіх нормативних актах, що визначали можливість укладення колективного договору, передбачено норму щодо його укладення також з фізособою-роботодавцем. По-новому викладено ст. 18 КЗпП щодо поширення дії колективного договору на всіх працівників підприємства та працівників у фізособи.

Статтю 12 КЗпП, що визначає сторони колдоговору, також викладено в новій редакції. Встановлено, що сторонами колдоговору є:

• сторона роботодавця, суб'єктами якої є власник або уповноважений ним орган (особа) чи фізична особа, яка використовує найману працю, та/або її уповноважені представники, зокрема представники відокремлених підрозділів юридичної особи;
• сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, які діють на підприємстві, в установі, організації, відокремлених підрозділах юридичної особи, об'єднують працівників фізичної особи, яка використовує найману працю, та представляють інтереси працівників, які працюють на підставі трудових договорів на підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи, а в разі їх відсутності — вільно обрані працівниками для ведення колективних переговорів представники (представник).

Раніше було встановлено, що колективний договір укладається між роботодавцем, з одного боку, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а в разі їх відсутності —  представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другого боку.

Цікавою є нова ст. 9-1 Закону України «Про колективні договори і угоди» щодо поширення дії галузевої (міжгалузевої) угоди.

Встановлено, що дія галузевої (міжгалузевої) угоди, її окремих положень може бути поширена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин, на всіх роботодавців незалежно від форми власності, які провадять свою діяльність у відповідній галузі/галузях (виді/видах економічної діяльності), у разі отримання відповідного спільного звернення від суб'єктів сторін цієї угоди та в разі, якщо угоду:

• укладено відповідно до цього Закону центральним органом (органами) виконавчої влади та репрезентативними суб'єктами сторін/сторони (у разі укладення угоди на двосторонній основі);
• зареєстровано без зауважень центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

Порядок поширення дії галузевої (міжгалузевої) угоди, її окремих положень затверджується Кабінетом Міністрів України.

Інформація про поширення дії галузевої (міжгалузевої) угоди, її окремих положень оприлюднюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин, та суб'єктами сторін цієї угоди.

Роботодавці, на яких поширюється дія галузевої (міжгалузевої) угоди, її окремих положень, визначаються за основним видом економічної діяльності.

Положення галузевої (міжгалузевої) угоди є обов'язковими для роботодавців, на яких поширено їх дію.

Раніше дія галузевих угод поширювалася лише на її підписантів.

У новій редакції викладено ст. 22 КЗпП щодо гарантій в разі укладення, зміни та припинення трудового договору. Встановлено таке.

Власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, має право вільного вибору серед кандидатів на зайняття робочого місця (посади).

Забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, тобто відмова без будь-яких мотивів або з підстав, що не стосуються кваліфікації чи професійних якостей працівника, або з інших підстав, не передбачених законом.

На вимогу особи, якій відмовлено в прийнятті на роботу, власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, зобов'язані письмово повідомити про причину такої відмови, яка має відповідати частині першій цієї статті.

Будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав під час укладення, зміни та припинення трудового договору не допускається.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватися законодавством.

При цьому в новій редакції ст. 2-1 КЗпП визначено, що не вважаються дискримінацією у сфері праці встановлені цим Кодексом та іншими законами дії, а також обмеження прав працівників, що залежать від властивих певному виду робіт вимог (щодо віку, освіти, стану здоров'я, статі) чи обумовлені необхідністю посиленого соціального та правового захисту деяких категорій осіб. При цьому також визначено, що законами і статутами господарських товариств (крім акціонерних), сільськогосподарських кооперативів, фермерських господарств, громадських об'єднань, релігійних організацій та заснованих релігійними організаціями юридичних осіб можуть встановлюватися переваги для їхніх засновників (учасників) і членів у разі надання роботи, переведення на іншу роботу та залишення на роботі в разі звільнення.

Зазнала змін і ст. 49-2 і 49-4 КЗпП щодо скорочення працівників та визначення масовості вивільнення працівників у ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення»:

Більше про зміни — у наших виданнях найближчим часом.

Нагадаємо, що в новій редакції викладено звітність № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання.