Відпустка для працівника, дитина якого вступає до вишу

Кадрове чтиво

 

Оповідання восьме

Проста задачка

 

Опис

Події відбуваються в компанії, яка займається дрібнооптовими перевезеннями непродовольчих товарів

 

Дійові особи

Головний експедитор Наталія Сергіївна

Експедитори Анастасія Ігорівна, Світланка

Начальник відділу кадрів Валентина Анатоліївна

 

Пора вступу до вищих навчальних закладів — це завжди радощі й турботи, переживання й чудові миті, коли стають реальністю перші кроки в доросле життя. Хвилюються підлітки, хвилюються батьки… І якщо підліткові емоції, як правило, вщухають, коли отримані запрошення й обрано виш, який стане альма-матер на наступні чотири – п’ять років, то для батьків у цю мить все тільки починається. Точніше сказати, починається чергове коло отієї самої турботи та клопоту. Адже «вчорашні» школярі хоч уже й на порозі самостійного буття-життя, але ж що то будуть за батьки, які не допоможуть зробити той перший крок через поріжок.

Закінчуючи заповнювати черговий бланк відвантаження товару зі складу, не переставала думати про вищезгадану допомогу і Наталія Сергіївна — головний (але ще молодий) експедитор компанії, що займалася дрібнооптовими перевезеннями непродовольчих товарів. Сегмент ринку був достатньо новий, тому фірма швидко розрослася та розширила штат. Чому це зараз було важливо для пані Наталії? Тому що ще рік тому піти у відпустку та ще й незаплановану — це було щось на кшталт магії, восьмого дива світу, нездійсненної дитячої мрії про лісову фею та грибних гномиків. Роботи — море, кваліфікованих працівників не вистачало, темпи — шалені. Яка там відпустка? Хоча б вихідний за графіком.

Зараз ситуація поліпшилась — не те щоб море роботи обміліло, але гребти по ньому доводиться вже не одному. Вже цілий експедиторський підрозділ утворився. Вже й зами підросли. «Здається, днів три-чотири недогуляних з відпустки в мене є. Бо два тижні я точно брала. Потім ще кілька днів на свята, потім до кумів на весілля сина, потім… Та, здається, і все.., — міркувала пані Наталія, — Точно є дні! Головне, щоб тепер відпустили!».

Експедитор почала передивлятися на робочому ноутбуку та в записах графіки роботи та чергові зміни інших експедиторів і головне — двох так званих своїх заступників. Але двох — то умовно. «На новеньку Анастасію Ігорівну, як на підміну, керівництво точно не погодиться, бо вона ще на випробувальному терміні, — вже вголос міркувала Наталія Сергіївна, — А що там у Світланки? (ще одна експедитор, але більш досвідчена). Здається, наче все узгоджується по днях. Головне, щоб сама вона не була проти, бо я ж уже просила одного разу»…

Слід наголосити, що турбота про позачергову термінову короткострокову відпустку була пов’язана зі вступом доньки пані Наталії до вишу в Ужгороді (при тому, що самі вони мешкали в столиці). Так вже сталося, що з трьох навчальних закладів, що надіслали запрошення на вступ, донька обрала ужгородський. Як Наталія Сергіївна не вмовляла переграти на Київ — улюблене чадо не піддавалося. На тому й зупинилися — Ужгород, так Ужгород.

Але серце було не на місці — все ж таки не в сусідній район їде навчатися, а головне жити, дитина. Тому коли настав час відвозити оригінали документів у виш, турботлива мати не могла не поїхати з донькою. Документи документами, а потрібно було на власні очі глянути, що то за університет, що в місті сьогодні, де крамнички, як їздити — питань для вивчення було достатньо…

Міркуючи, дасть згоду керівництво чи ні, пані Наталія згадала, що хтось із знайомих, у кого діти теж вступали цього року, розповідав, що є така норма закону про відпустку для супроводу абітурієнта у виш. «Так-так… Здається, що про це писали і у шкільному класному чаті, у групі у Viber», — пригадувала Наталія. Вона швидко увійшла у програму, кілька хвилин погортала повідомлення, і — еврика! — мама Тараса Нечитайла таки писала про таку відпустку. Жінка навіть вказала номер закону. «Ну тепер точно дадуть відпустку», — радісно проговорила експедитор і взялася писати заяву.

За кілька хвилин документ був готовий, і жінка поспішила до адміністративної будівлі у відділ кадрів, який очолювала Валентина Анатоліївна, людина вже літня й досвідчена в кадрових справах. Головна кадровичка як завжди була на своєму робочому місці. У компанії навіть ходила приказка, що всі швейцарські годинники звіряють по Валентині Анатоліївні, настільки вона була пунктуальною в робочих питаннях. Глянувши заяву про відпустку, вона діловито підкреслила дати й відкрила необхідні вкладки на комп’ютері.

— Так, люба моя Наталочко, — розміреним тоном заговорила кадровичка. — Дні з відпустки в тебе справді залишилися. Аж чотири.

— От і добре, — зраділа Наталія Сергіївна. — Навіть дуже добре! Нехай буде чотири, хоч летіти нікуди не будемо — роздивимось місто, розпитаємо може, хто вчився, враження, ставлення викладачів…

— Та не поспішай, не поспішай, — дипломатично перервала експедитора кадровичка. — Дні то є, але з тим формулюванням, з яким ти подала заяву — супровід абітурієнта — я тобі її строком на чотири дні надати не можу. З цими словами на обличчі Валентини Анатоліївни зявилася якась дивна лукава посмішка, явно з подвійним змістом. Тож Наталії Сергіївні було не до жартів.

— Як то так? Тож наче дні є, і підмінити мене є кому… У чому справа? — розгублено говорила жінка.

— А справа в тому, люба моя, що згідно із законом за такою підставою передбачено надавати відпустку тривалістю аж… — кадровичка зробила паузу, — аж 12 днів! Чотири не можна, а 12 — так! Отаке недолуге законодавство.  

— Як це так?! Нічого не зрозуміло, — ще більш розгублено промовила Наталія Сергіївна. Валентину Анатоліївну розгубленість експедитора та її невимушена репліка потішили, і вона розсміялася. Це трохи зняло напругу в пані Наталії.

— То що ж робити? — запитала вона.

— Що робити? Нічого особливого: перепиши заяву без цього формулювання, а із звичайним — щорічна відпустка, та і їдь собі зі своєю донечкою вирішувати справи.

— Отак просто? — радіючи і все ж таки ще з розгубленістю запитала експедитор.

— Саме так — все просто! Ми ж з вами звичайні люди. У нас все просто, — усміхнулась Валентина Анатоліївна.

 

 

Правовий коментар

 

Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) передбачено такі види відпусток:

— щорічні відпустки — основна та додаткові (ст. 6–8);

— додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (ст. 13–15) та творча відпустка (ст. 16)[1];

— відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст. 161);

— соціальні відпустки (ст. 17–19);

— відпустки без збереження заробітної плати (ст. 25, 26).

Також колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись й інші види відпусток. Зокрема, згідно із Законом про відпустки роботодавець зобов’язаний надавати своїм працівникам відпустки на період вступу їхніх дітей до навчальних закладів. Але що мається на увазі під «вступом» дитини до вищого навчального закладу сьогодні? Це дистанційний вибір вишу, тобто ви обираєте його, перебуваючи вдома або в іншому приємному затишному місці, де є доступ до інтернету.

Сьогодні абітурієнту не потрібно вистоювати черги для здачі документів для вступу до вищого навчального закладу. Не потрібно складати вступні іспити  за винятком окремих спеціальностей, які цього потребують. Сьогодні достатньо мати на руках результати ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання) з необхідних для вступу предметів та доступ до інтернету з доступного для особи ґаджета (смартфона, комп’ютера, планшета), та незважаючи на це, зміни до згаданої норми так і не внесено.

Тож відповідно до чинного законодавства такі відпустки можуть бути оплачуваними та безоплатними. Їх надання залежатиме від правильності вибору та написання заяви працівником про надання конкретного виду відпустки. Окрім цього, для надання будь-якої з цих відпусток працівник має підтвердити вік дитини, тобто має надати копію свідоцтва про народження. Звичайно, така потреба може виникнути, якщо цей документ відсутній у відділі кадрів.

Таким чином, працівнику, дитина якого віком до 18 років вступає до навчального закладу, розташованого в іншій місцевості, для її супроводження до місця розташування навчального закладу та у зворотному напрямі може бути надана щорічна відпустка повної тривалості або її частина. Відповідно до частини восьмої ст. 10 Закону про відпустки ця відпустка має надаватися за бажанням працівника, а отже, вона надається в зручний для працівника період, незважаючи на відпрацьований час, і відмова роботодавця у праві одержання такої відпустки буде порушенням.

Проте слід звернути увагу на один важливий нюанс: частина такої відпустка не може бути меншою за 12 календарних днів. На думку автора, така її тривалість є завеликою для супроводу дитини до місця розташування навчального закладу та у зворотному напрямі, якщо йдеться про територію України. І, на жаль, законом передбачено, що меншої тривалості вона не може бути надана. Тож саме у зв’язку з цим працівниці було запропоновано написати заяву без формулювання «для вступу дитини до вишу та її супроводу до місця знаходження вишу та назад».

Уважно переглядаючи положення ст. 10 Закону про відпустки, можна звернути увагу, що в ній зазначено, що надання такої відпустки (її частини) для супроводження залежить від кількості дітей, адже частиною восьмою цієї статті передбачено, що «за наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини».

Тобто, наприклад, якщо працівник має двох дітей, які одночасно вступають до навчальних закладів (незалежно від рівня освіти, її акредитації, форми навчання (денна, заочна, вечірня), тривалість його щорічної відпустки має сягати не менше 24 календарних днів. Якщо ж працівник ще не має права на таку тривалість відпустки або вже використав її, потрібна кількість днів щорічної відпустки має бути надана «авансом».

Також за відсутності щорічної оплачуваної відпустки або за бажанням працівника використати саме таку відпустку йому може надаватися відпустка без збереження заробітної плати. Вона передбачена частиною першою п. 17 ст. 25 Закону про відпустки. У ній вказане те саме формулювання, яке стосується оплачуваної відпустки, а саме що відпустка надається «працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, — тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі». Зауважимо, що й ця відпустка надається в обов’язковому порядку. Як і оплачувана, за наявності двох і більше дітей зазначеного віку, вона має надаватися окремо для супроводження кожної дитини.

Варто додати, що документи для підтвердження розташування навчального закладу в іншій від постійного місця проживання працівника місцевості, а також документи, які підтверджують проїзд (тобто квитки), працівник підприємства, дитина якого вступає до навчального закладу, може не надавати, адже законодавством не встановлено такого обов’язку. Але за потреби про необхідність їх надання можна вказати в локальному документі підприємства, такому як положення про відпустки. За відсутності такої потреби це питання можна в ньому не висвітлювати.

Звичайно, ці дві відпустки дуже схожі й надаються за однаковими підставами, але їх відмінність полягає в тому, що одна є оплачуваною, а інша — ні. Але працівник має право використати їх обидві. Усе залежатиме лише від формулювання його заяв та дат використання таких відпусток.

 

_______

[1] Про додаткові соціальні відпустки див. журнал «Кадровик України» № 6/2019 та у цьому номері журналу.

 

Галина Фольварочна,

заступник головного редактора журналу «Кадровик України»

ПЕРЕДПЛАТА

за найкращими умовами звертайтесь у відділ передплати

0 800 214 008

або заходьте в

МАГАЗИН

«ЗАПИТАННЯ — ВІДПОВІДЬ»

Безкоштовна пряма телефонна лінія для передплатників

0 800 214 009
044 581 57 07

Пн-Пт з 10:00 до 15:00