Відповідно до п. 24 Постанови № 9 прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з роботодавцем відгулу, відпустки тощо). Роботодавцю надається право на звільнення працівника навіть за одноразове здійснення прогулу.
Важливою умовою в разі звільнення за прогул є відсутність на роботі без поважних причин. Поважними причинами можна визнати такі, де відсутня вина працівника. Відповідно до встановленої судової практики, поважними причинами може визнаватися непрацездатність працівника, хоча вона й не була підтверджена листком непрацездатності, відмови працівника від переміщення, якщо робота протипоказана йому за станом здоров’я. Поважними можуть бути визнані і причини сімейно-побутового характеру, якщо вихід працівника на роботу за їх наявності міг би заподіяти йому або іншим особам шкоду.
Звільнення з підстав, передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП, є заходом дисциплінарного стягнення, тому необхідно дотриматися умов, встановлених для застосування відповідних заходів. У разі звільнення працівника за прогул розірвання трудового договору відбувається в останній день роботи, хоча наказ про звільнення може бути виданий пізніше, але з дотриманням строків, передбачених ст. 148 КЗпП.
Також роботодавцю необхідно належним чином зафіксувати факт відсутності (це може бути акт про відсутність працівника на роботі) та отримати згоду профспілки. Після цього видається наказ про звільнення (детальніше про звільнення за прогул читайте в журналі «Кадровик України» № 6/2020).