Згідно зі ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується, зокрема, наданням оплачуваної щорічної відпустки. Відповідно до частини п’ятої ст. 80 КЗпП забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами чи з особливим характером праці.
У наведеній ситуації працівники не використовують своє право на відпочинок, відмовляючись від оформлення щорічних відпусток. Відмова працівника — не виправдання для роботодавця. Навіть якщо працівник «не хоче йти у відпустку», роботодавець зобов’язаний її надати. Законодавством передбачений обов’язок роботодавця надавати працівникам відпустки. Тож навіть якщо вони не хочуть їх брати, а керівник не проти — це незаконна практика, і відповідальність за це покладається саме на роботодавця. Зручний графік роботи або вихідні дні між змінами — це не відпустка. Відпустка — це гарантований період звільнення від роботи зі збереженням місця роботи та зарплати.
Водночас частиною першою ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX (далі — Закон № 2136) передбачено, що в період дії воєнного стану норми, зокрема, частини п’ятої ст. 80 КЗпП не застосовуються. Тож з’ясуємо, чи можна в наведеній ситуації керуватися нормами частини першої ст. 12 Закону № 2136.
В Україні воєнний стан запроваджено з 2022 р., тож норми Закону № 2136 застосовуються тільки під час дії воєнного стану. Якщо взяти до уваги наведену в запитанні кількість днів невикористаної відпустки (понад 400), можна дійти висновку, що відпустка не надавалася працівникам понад 10 років. Тобто накопичення днів щорічної відпустки практикувалось на підприємстві задовго до введення воєнного стану, що неприпустимо.
Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. Ця норма роботодавцем не виконувалася.
Невиконання вимог частини п’ятої ст. 80 КЗпП та ст. 10 Закону про відпустки під час перевірки Держпраці матиме наслідком накладення на підприємство фінансових санкцій у розмірі мінімальної заробітної плати на момент виявлення порушення. Крім того, на керівника підприємства та на особу, на яку покладено ведення кадрового обліку, складається адміністративний протокол, який в подальшому передається до суду, що призведе до накладення адміністративного штрафу в розмірі від 30 до 100 нмдг на кожну посадову особу, винну в скоєнні адмінпроступку. Тож роботодавець несе відповідальність за невикористання працівниками відпусток упродовж кількох років.
Також звертаємо увагу, що компенсація за невикористану відпустку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100, розраховується з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки. Тож за таких обставин підприємство тільки втрачає свої кошти.
Людмила ПОЛІЩУК
головна редакторка журналу «Кадровик України»