Робота за сумісництвом — це робота на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або в роботодавця — фізичної особи (ст. 102-1 КЗпП).
Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менше як 42 години (ст. 70 КЗпП).
Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою за подвійну тривалість часу роботи в попередній зміні (враховуючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється (ст. 59 КЗпП).
Робота за сумісництвом — це окремий трудовий договір, окремий облік робочого часу, окремий режим роботи, окрема відпустка тощо. Тому сумісника слід розглядати як окремого працівника, не беручи до уваги умови його роботи за основним місцем роботи. Відповідно медсестра після доби чергування в неділю за місцем роботи за сумісництвом має вийти на роботу в понеділок за основним місцем роботи в інше відділення.
Свого часу постановою КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 р. № 245 (втратила чинність 25.11.2022 р.) було встановлено, що обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ і організацій разом з профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров'я та безпеці виробництва.
Тож якщо медсестрі важко працювати дві зміни поспіль, адміністрація закладу може запровадити обмеження на роботу за сумісництвом. Це дозволяє ст. 21 КЗпП, якою, серед іншого, визначено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.