У період літніх відпусток значна кількість громадян перебуває поза місцем проживання, виїжджає в інші регіони України або за кордон. Водночас ТЦК та СП продовжують здійснювати заходи військового обліку, уточнення даних, направлення на військово-лікарські комісії та мобілізаційні заходи. У зв’язку з цим виникає практичне питання: чи може перебування у відпустці вважатися законною підставою для неявки до ТЦК та СП та чи звільняє воно особу від виконання відповідного обов’язку?
Що говорить законодавство
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України.
Правове регулювання військового обов’язку здійснюється насамперед Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
Жоден із цих нормативних актів не містить положень, які б звільняли особу від обов’язку з’явитися до ТЦК лише через перебування у відпустці.
Навпаки, чинні правила військового обліку виходять із того, що виконання обов’язків щодо військового обліку не залежить від режиму роботи особи, її трудових відносин чи перебування у відпустці.
Показовим є і Порядок ведення військового обліку, який прямо передбачає обов’язок роботодавців повідомляти ТЦК про інформування працівників, які перебувають у відпустках, на "лікарняному" або працюють дистанційно, щодо їх виклику до територіального центру комплектування. Це свідчить про те, що законодавець прямо допускає можливість виклику особи до ТЦК під час відпустки.
Чи є відпустка поважною причиною неявки
Найбільш дискусійним є питання, чи може перебування у відпустці визнаватися поважною причиною неприбуття за повісткою.
Стаття 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та підзаконні акти передбачають перелік обставин, які можуть визнаватися поважними причинами неявки.
Серед них традиційно називаються:
- хвороба особи;
- смерть близького родича;
- стихійне лихо;
- інші обставини непереборної сили.
Такі причини мають бути підтверджені документально. Якщо особа не може з’явитися, вона повинна повідомити про це ТЦК протягом трьох днів та надалі прибути після усунення відповідних обставин.
Тому сама лише наявність наказу роботодавця про надання відпустки не створює для особи імунітету від виконання вимог повістки.
Верховний Суд також виходить із того, що ключовим є не статус особи (робота, відпустка, відрядження тощо), а наявність або відсутність поважних причин неявки. Оскільки перебування у відпустці закон не відносить до таких причин, сама по собі відпустка не усуває обов'язку прибути до ТЦК.
Такий підхід випливає з правової позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 13 лютого 2025 року у справі № 168/1083/23, де Суд зазначив, що для кваліфікації ухилення від мобілізації достатньо встановити факт отримання повістки та неявки військовозобов'язаного до ТЦК без визначених законом поважних причин.
Чи може відпустка за кордоном змінити ситуацію
Особливі труднощі виникають у випадках, коли особа перебуває у відпустці за межами України.
У таких ситуаціях суди зазвичай досліджують:
- дату отримання повістки;
- спосіб її вручення;
- реальну можливість особи прибути;
- факт повідомлення ТЦК про неможливість явки;
- наявність підтвердних документів.
Окремо варто зазначити, що перебувати у відпустці за кордоном під час воєнного стану зазвичай можуть особи, які мають відстрочку від мобілізації, бронювання або належать до інших категорій, яким дозволений виїзд.
Однак навіть у такому разі вони все одно можуть отримати повістку. Це пов’язано з технічними чинниками, такими як збої чи помилки в електронних реєстрах, автоматизованим формуванням документів з боку Міноборони, а також браком оперативної координації між різними державними органами.
Якщо громадянин фактично не мав можливості своєчасно дістатися місця виклику та належно повідомив про це ТЦК, такі обставини можуть враховуватися під час оцінки його відповідальності. Проте навіть у цьому випадку вирішальне значення має не сама відпустка, а доведення об’єктивної неможливості виконати обов’язок.
Проблемні аспекти правозастосування
Найбільше практичних проблем виникає у трьох ситуаціях.
По-перше, коли повістка надходить роботодавцю під час відсутності працівника на робочому місці.
По-друге, коли особа перебуває у відпустці в іншому регіоні України та фізично не може прибути до визначеної дати.
По-третє, коли повістка направляється поштовим зв’язком під час перебування громадянина за кордоном. Законодавство визнає поштове вручення одним із допустимих способів повідомлення військовозобов’язаного.
У таких випадках ключове значення має належна фіксація обставин, що перешкоджали явці, та своєчасне інформування ТЦК.
Практичні висновки для громадян
Отримання відпустки не припиняє військового обов’язку та не скасовує вимог законодавства про військовий облік.
Якщо особа отримала повістку, перебування у відпустці саме по собі не є достатньою підставою для неявки.
Для оцінки правомірності неприбуття вирішальне значення мають не трудові гарантії працівника, а наявність реальних та документально підтверджених обставин, які об’єктивно унеможливлювали виконання вимоги про явку.
Варто враховувати, що безпідставна неявка за повісткою може призвести до накладення адміністративного штрафу. У разі подальшого ігнорування вимог законодавства про військовий облік та мобілізацію особу можуть оголосити в розшук, а за рішенням суду — застосувати передбачені законом тимчасові обмеження.
Зокрема, у межах виконавчого провадження щодо несплаченого штрафу можливий арешт банківських рахунків. У випадках, коли в діях особи будуть наявні ознаки ухилення від мобілізації, може наставати і кримінальна відповідальність.