Чи може роботодавець у період воєнного стану надати працівникам щорічні основні оплачувані відпустки тривалістю понад 24 календарні дні


09.05.2022

Чи може роботодавець з власної ініціативи у період воєнного стану надати працівникам щорічні основні оплачувані відпустки тривалістю понад 24 календарні дні?

Держпраці вважає, що так, може.

Законодавчими актами, що визначають державні гарантії реалізації працівниками права на відпустки в умовах воєнного стану (тривалість і порядок їх надання), є:

  • Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ (даліЗакон № 2136);
  • Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (даліЗакон про відпустки);
  • Кодекс Законів про працю України (даліКЗпП).

Під час дії воєнного стану, введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. № 389-VIII, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом № 2136. Цей Закон діє винятково протягом періоду воєнного стану та втрачає чинність із дня його припинення або скасування, крім ч. 3 ст. 13 Закону № 2136.

Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону № 2136 у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, що врегульовані зазначеним Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні, що певною мірою кореспондує із нормами ст. 6 Закону про відпустки, ст. 75 КЗпП, які встановлюють мінімальні гарантії щодо тривалості щорічної основної відпустки.

Таким чином, максимальна тривалість відпустки, на яку працівник має право у період дії воєнного стану, становить 24 календарні дні.

Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника перевищує 24 календарних дні, різниця днів відпустки не втрачається, а має бути надана після закінчення дії воєнного стану. На зазначені вище положення Закону № 2136, зокрема, вказано в коментарі Мінекономіки до Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Протягом дії воєнного стану роботодавець звільнений від обов’язку надання працівнику відпустки тривалістю понад 24 дні, коли більша тривалість відпустки передбачена працівнику законодавством, колективним і трудовим договорами.

Водночас Закон № 2136 не призупиняє та не скасовує ст. 91 КЗпП, а норми цієї статті не суперечать положенням Закону № 2136.

Згідно зі ст. 9¹ КЗпП підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і власним коштом можуть встановлювати додаткові у порівнянні із законодавством трудові та соціально-побутові пільги для працівників.

Отже, з урахуванням особливостей організації праці й умов господарської діяльності в межах своїх повноважень, власним коштом роботодавець має право надати працівникам у період дії воєнного стану основні оплачувані щорічні відпустки тривалістю понад 24 календарні дні. Надання відпустки більшої тривалості ніж 24 календарні дні у період дії воєнного стану є правом, а не обов’язком роботодавця.

Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову та виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю та правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їхніх праці та побуту. Зазначена правова норма ст. 141 КЗпП не є декларативною та має виконуватись, зокрема й у разі прийняття рішення роботодавцем про надання працівникам додаткових у порівнянні із законодавством трудових пільг, аби надання таких пільг не мало негативних наслідків для господарської діяльності та, надалі, для працівників.

Рішення про надання додаткових у порівнянні із законодавством трудових пільг має прийматися органами управління підприємства, установи, організації відповідно до їхніх повноважень.

 


◦ Воєнний стан
◦ Час відпочинку
◦ Відпустки
ДЕМО ДОСТУП