Верховний Суд, зокрема, зазначив, що згідно з п. 2 частини першої ст. 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (п. 2, 3 ст. 23 КЗпП), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. У тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, він вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для розірвання трудового договору у зв'язку із закінченням строку.
Контракт, в якому передбачено строк дії і який неодноразово переукладався, не вважається таким, що укладений на невизначений строк, оскільки за два місяці до закінчення строку дії контракту за згодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.
Відповідно до частини другої ст. 39-1 КЗпП трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою ст. 23 КЗпП.
Якщо сторони під час переукладання контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлений законом виняток з правила частини другої ст. 39-1 КЗпП.
Звільнення у зв'язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а припиненням контракту у зв'язку із закінченням строку його дії.
Отже, термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо строку трудового договору має право кожна сторона. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 р. у справі № 6-254цс17.