Право на відпустки мають працівники, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, виду діяльності та галузі, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (стаття 2 Закону України «Про відпустки»).
Законом про відпустки передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: відпусток, що надаються працівникам в силу суб’єктивного права, що належить їм за законом, тобто в обов’язковому порядку, і відпусток, що надаються за погодженням сторін (роботодавця і працівника).
Статтею 26 Закону про відпустки передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Водночас статтею 84 КЗпП передбачено, що у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін – 15 календарних днів.
Таким чином згідно норм законодавства надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати здійснюється в інтересах саме працівників (статті 25, 26 Закону про відпустки, ст. 84 КЗпП) за їх бажанням, а не з ініціативи роботодавця.
Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Також відповідно до статті 60 Конституції ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Стаття 68 Конституції встановлює обов’язок кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
З уразі порушення законодавства про працю громадяни мають право звернутися зі скаргою до профспілки, Державної служби України з питань праці, із позовом до суду.
Доведений в суді або виявлений Державною службою України з питань праці факт примусу до написання заяви на відпустку без збереження заробітної плати – це серйозний ризик і для організації, і для її керівництва.
Відповідальність за примус до написання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати може бути не тільки дисциплінарною і адміністративною, але й кримінальною.
Джерело: Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці