Літо – це не тільки час відпусток, подорожей, прогулянок, свіжих фруктів та овочів. Це ще й пора сезонних робіт. Адже саме у весняно-літній період підприємства певних галузей економіки, наприклад, «сільгоспники», активізують свою діяльність і потребують додаткових працівників.
Статтею 7 Кодексу Законів про працю України передбачено, що особливості регулювання праці сезонних працівників встановлюються законодавством. На сьогодні в Україні є чинним (в частині, що не суперечить Конституції України та законодавству України) Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24.09.1974 р. № 310-IX (далі – Указ № 310).
Сезонними слід вважати працівників, які приймаються на сезонні роботи, тобто на роботи, які відповідно до ст. 1 Указу № 310 в силу природних і кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців, та які включені в перелік сезонних робіт, наведених у Списку сезонних робіт і сезонних галузей затвердженому постановою КМУ від 28.03.1997 р. № 278 (далі – Список).
Отже, сезонний трудовий договір є різновидом строкового трудового договору й сезонними вважаються роботи, які характеризуються обов’язковими ознаками:
- не може виконуватися протягом усього року в результаті природних та кліматичних умов і тому виконується лише протягом певного періоду, що не перевищує 6 місяців;
- вид роботи і галузі включені до Списку сезонних робіт і сезонних галузей.
Якщо не виконується хоча б одна з вищезазначених умов, то така робота не вважається сезонною, і працівник не є сезонним.
Процедура оформлення на роботу сезонних працівників проводиться у загальновстановленому порядку, визначеному ст. 24 КЗпП України, а саме: працівник пише заяву про прийняття на роботу; на підставі заяви роботодавець видає наказ про прийняття на роботу; працівник своїм підписом підтверджує факт того, що він ознайомлений з наказом і згоден з умовами, визначеними в наказі; роботодавець подає повідомлення до ДПС про прийняття працівника на роботу та вносить запис до трудової книжки працівника, за його бажанням.
Слід зазначити, що в разі укладання сезонного трудового договору роботодавець зобов’язаний попередити працівника про сезонний характер роботи (ст. 3 Указу № 310), що відображається в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу, у якому зазначається, що працівник приймається саме на сезонну роботу.
Разом з цим на сезонних працівників поширюються умови і положення, передбачені Правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективного договору, що діють на підприємстві, зокрема, тривалість робочого часу і відпочинку, форми і системи оплати праці, схеми посадових окладів, розміри надбавок, доплат, премій та інших заохочувальних, компенсаційних та гарантійних виплат, умови і охорона праці тощо. Сезонним працівникам також гарантується право на оплату тимчасової непрацездатності.
На рівні з іншими працівниками сезонні працівники мають право на щорічну відпустку. Відпустка надається таким працівникам пропорційно відпрацьованому часу (частина дев’ята ст. 6 Закону України «Про відпустки»). Тому, оскільки ст. 10 Указу № 310 право на відпустку та грошову компенсацію взамін невикористаних днів відпустки сезонним працівникам не передбачено, така норма не підлягає застосуванню, оскільки суперечить Закону.
Звільнення працівників, зайнятих на сезонних роботах, проводиться після закінчення строку сезонних робіт за підставою, передбаченою п. 2 ст. 36 КЗпП України – закінчення строку. Для цього не потрібно його заяви про звільнення та попередження роботодавця про наступне звільнення працівника з означеної підстави. При цьому днем звільнення вважатиметься останній день сезонної роботи.
Якщо ж працівник після закінчення сезонної роботи продовжуватиме працювати або тривалість такої роботи перевищить шість місяців, трудовий договір із цим працівником буде вважатися таким, що укладений на невизначений строк. Тому роботодавцям не слід забувати вчасно припиняти трудові відносини із сезонними працівниками, інакше вони набудуть статусу постійних працівників.
Крім того, працівники, зайняті на сезонних роботах, мають право достроково за власним бажанням розірвати трудовий договір, попередивши про це роботодавця письмово за три дні.
З ініціативи роботодавця трудовий договір може бути розірваний як за загальними випадками, передбаченими ст. 40 і 41 КЗпП України, так і за додатковими підставами, передбаченими ст. 7 Указу № 310, зокрема, у разі: призупинення робіт на підприємстві на строк більше 2 тижнів з причин виробничого характеру; у разі відсутності працівника на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, безперервно протягом 1 місяця (проте у разі втрати працездатності у зв’язку із нещасним випадком або професійним захворюванням на виробництві за працівником зберігається місце роботи до відновлення працездатності або встановлення інвалідності, але не більше як до закінчення сезонного трудового договору).