Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.
Як засвідчує аналіз судової практики, мають місце трудові спори, що пов’язані насамперед зі зверненням працівників із позовами про їх звільнення за згодою сторін роботодавцем без їх згоди (див. постанову Верховного Суду від 16.02.2022 р. у справі № 591/4938/18, постанову Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 591/1375/19, постанову Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 222/438/17-ц, постанову Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 264/2678/17, постанову Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17-ц, постанову Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 487/5015/16-ц).
Для з’ясування питання про законність припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) першочергове значення має:
- чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою;
- чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення;
- чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін;
- чи була згода роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Окремо слід звернути увагу, що чинним законодавством не передбачено обов’язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП. Така угода може бути оформлена між сторонами як шляхом подання працівником заяви про звільнення за угодою сторін та згоди роботодавця на його звільнення, так і шляхом внесення пропозиції (ініціативи) однією із сторін трудового договору, а сама угода сторін про припинення трудового договору може бути укладена в усній формі.
Відповідна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 20 червня 2019 року у справі № 264/2678/17, в якій суд, відмовляючи позивачу у задоволенні позову про протизаконність його звільнення, послався на частину третю статті 205 ЦК України, якою визначено, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
В контексті вищевикладеного слід також зазначити, що правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, також вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116 КЗпП) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (стаття 47 КЗпП).
Джерело: Східне міжрегіональне управління Держпраці