Згідно зі ст. 116 КЗпП у разі звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові в разі звільнення, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідальність за затримку розрахунку в разі звільнення передбачена ст. 117 КЗпП. Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У разі пропуску визначеного строку суд може його поновити за наявності поважних причин його пропуску. Відповідно до вимог ст. 83 Цивільного процесуального кодексу (далі — ЦПК) сторони зобов’язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Якщо стосовно отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотанням зобов’язаний витребувати такі докази (ст. 84 ЦПК).