Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Таким чином, допущення працівником прогулу без поважних причин може стати підставою для прийняття роботодавцем рішення про звільнення такого працівника. При цьому варто зазначити, що прогулом визнається не лише відсутність працівника на роботі протягом усього робочого дня, а й відсутність більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня. Обов’язковою умовою такого звільнення є відсутність у працівника поважної причини невиходу на роботу.
Прогулом вважається:
- самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки;
- припинення виконання трудових обов’язків до закінчення строку трудового договору або строку, який працівник повинен відпрацювати після закінчення вищого або середнього спеціального навчального закладу;
- залишення роботи без попередження роботодавця працівником, з яким укладено трудовий договір на невизначений строк;
- залишення роботи до закінчення строку попередження про звільнення без згоди роботодавця.
Не може вважатися прогулом:
- відсутність працівника на своєму робочому місці, якщо він при цьому перебував на території підприємства;
- невихід працівника на роботу у зв’язку з незаконним переведенням;
- відсутність на роботі з поважних причин.
Чинне законодавство не містить переліку причин відсутності на роботі, які слід вважати поважними. У кожному окремому випадку їх наявність або відсутність визначає роботодавець. Оцінювання таких причин на предмет поважності повинна грунтуватися на тому, що ці причини мають бути істотними, тобто такими, які перешкоджають явці на роботу і не можуть бути усунені самим працівником. Кожна з таких причин має бути належним чином підтверджена працівником.
Східне міжрегіональне управління Держпраці