Роботодавець має право змінювати істотні умови праці, зокрема, встановлювати неповний робочий час, однак працівник не зобов’язаний погоджуватися на такі зміни.
У ст. 56 КЗпП визначено, що за згодою між роботодавцем і працівником може встановлюватися режим неповного робочого часу в різні періоди: під час прийняття на роботу та згодом (у процесі трудової діяльності).
Відповідно до законодавства роботодавець може запровадити неповний робочий час у разі змін в організації виробництва й праці, без зміни посади чи кваліфікації працівника, за власною ініціативою.
Переведення працівника на неповний робочий час є зміною істотних умов праці. У мирний час про таку зміну роботодавець зобов’язаний попередити працівника не пізніше ніж за два місяці, а під час дії воєнного стану – до запровадження нових умов.
Якщо працівник не погоджується працювати в таких умовах, то трудовий договір може бути припинений, і звільнення відбувається за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП.
У такому випадку роботодавець має виплатити працівнику вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку.