Верховний Суд розглянув справу за позовом дружини загиблого водія про відшкодування моральної шкоди.
Чоловік позивачки загинув під час виконання трудових обов’язків, коли автомобіль наїхав на вибуховий пристрій, залишений військовими РФ. Позивачка стверджувала, що роботодавець направив працівника у небезпечну місцевість без підтвердження її розмінування, чим порушив вимоги охорони праці.
Суд першої інстанції погодився з цими доводами та визнав роботодавця винним у незабезпеченні безпечних умов.
Апеляційний суд скасував це рішення, зазначивши, що смерть настала через обставини непереборної сили, а маршрут руху працівник визначив самостійно.
Верховний Суд підтримав висновки апеляції, але уточнив мотиви: порушень з боку роботодавця щодо ст. 153, 160 КЗпП та Закону № 2694 не встановлено. Підприємство забезпечило належний рівень охорони праці та провело інструктажі.
Загибель настала внаслідок військової агресії та спрацювання вибухового пристрою на території, яка була окупована, про замінування якої роботодавець не знав.
Суд наголосив: відшкодування шкоди, заподіяної агресією РФ, покладається на державу-окупанта. Для працівників критичної інфраструктури та їхніх сімей діє спеціальний закон, що гарантує одноразову грошову допомогу в разі шкоди життю чи здоров’ю.
Таким чином, відповідальність за загибель працівника внаслідок дій держави-агресора несе РФ, а сім’ї загиблих працівників критичної інфраструктури мають право на державну допомогу.
Судова влада України