Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області роз’яснило, що за вимогами ст. 25 Закону України «Про відпустки» (далі — Закон про відпустки) певній категорії працівників, визначених у цій нормі, за їх бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати на строк, який не перевищуватиме кількості передбачених законодавством календарних днів.
Наприклад: пенсіонерам за віком та особам з інвалідністю III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно (п. 6 частини першої ст. 25 Закону про відпустки). Якщо в заяві про надання відпустки працівник вкаже строк такої відпустки 15 календарних днів, то в подальшому, до закінчення календарного року, в нього виникає право на отримання в черговий раз такої відпустки строком до 15 календарних днів.
Щодо надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати за угодою сторін, визначеної частиною першою ст. 26 Закону про відпустки, то така відпустка може надаватися працівнику за сімейними обставинами та з інших причин на строк, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Якщо в заяві про надання відпустки без збереження заробітної плати працівник вказує кількість календарних днів, яка менша, ніж максимальна кількість, передбачена частиною першою ст. 26 Закону про відпустки, то у працівника виникає право протягом календарного року на отримання за необхідності відпустки без збереження заробітної плати на невикористану ним кількість передбачених законодавством календарних днів. При цьому також необхідно узгодити таке рішення працівника з власником або уповноваженим ним органом.
У разі встановлення КМУ карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» строк перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається в загальний строк, встановлений частиною першою ст. 26 Закону про відпустки (частина друга ст. 26 Закону про відпустки). Тобто він може перевищувати 15 календарних днів на рік.